EN

«ГОЛОВА» ЄГОРА КУЧЕРУКА

24 — 25 жовтня в Краматорську у закинутій багатоповерхівці на вулиці Бородіно відбулася перша виставка Єгора Кучерука  (Краматорськ) під назвою «Голова». Головною темою робіт були екзистенційні пошуки, а темою самої виставки — незадоволення художнім становищем в області. 

 

 

Впродовж двох тижнів підготовки команда з нуля створила альтернативний галерейний простір у мертвому місці, вичистивши все будівельне сміття, залишки діяльності наркозалежних і тому подібне.
Зрештою, брудна бетонна коробка на два дні перетворилася на справжню сучасну галерею та тимчасово стала центром творчого життя міста. 

 

 

Сам факт проведення виставки підіймав проблему становища художніх інстуцій в Донецькій області.
«Так, це десь протест проти галерей, але точно не проти їхньої помпезності. Якби в Краматорську була  хоч одна така, то я б з радістю не чистив тиждень гівно на заброшці. Недобудова — протест тому, що в нас нічого нема. Художній музей помер, а разом з ним — і уявлення людей про те, що в їхньому місті може розвиватися мистецтво. Сучасний стан художніх інституцій в області ніяк цьому не сприяє, і моя виставка — спроба це змінити. Може, трішки популістично вийшло, але отак», — пояснює художник та організатор виставки Єгор Кучерук. 

 

 

Експозиція налічувала 27 арт-об’єктів, різноманітність яких представлена не лише у стилістиці, але й у форматі: роботи на полотнах, живопис на стінах, інсталяції, інтерактивні об’єкти та навіть міні-перформанси.
Вся виставка займала 7 кімнат на 4 поверсі будівлі. 

 

Головним художнім символом слугувало зображення голови художника, яке було представлено в кожній з робіт.

Виставка народилася як продовження серії «ЙА».

 

 

 

«Тоді вона починалася, як пошук творчого місця, ідеї та звикання до тіла, до імені та до того, що взагалі виражати себе — це нормально. Я змінив стиль, в якому малював стріт-арт до цього. Тепер, малюючи обличчя, я починав брати відповідальність за свої дії. Тепер мої художні ідеї деанонімізувалися», — каже автор. 

 

 

Картини підіймали теми свободи, страху, споживання та кохання і завжди знаходили маскування у комічній формі втомленого обличчя з невдалими вусами. 

Виставка тривала лише два дні, при цьому постійно змінювалась: деякі експонати трансформувалися, домальовувалися, руйнувалися.
Концепція передбачала, що вона буде живою, з постійним інтерактивом, ростом, подальшим розпадом і, як результат, смертю. 

 

 

У фінальний день, перед самим закриттям, було знищено один з головних експонатів — дерев’яну фігуру автора на повен зріст. Це був акт самоспалення та символ безповоротного кінця виставки, за яким так і залишиться порожнеча. Перед командою ніколи не стояла задача ревіталізувати будівлю чи зробити з неї сквот. Виставка —  камінь в город пустоти та музейної неспроможності області. Один смачний такий камінь. 

 

 

 

Хоча виставка і робилася нелегально через неможливість домовитись про організацію подібного заходу з адміністрацією міста, команда створила максимально безпечні умови для всіх відвідувачів: всі небезпечні виходи, відкриті балкони, шахти ліфту недобудови були огороджені та перекриті, а на вході волонтери вимірювали температуру, перевіряли наявність маски та забезпечували всіх антисептиком. 

 

Матеріал надано Єгором Кучеруком

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.